Комментарии :: 22 сентября 2007 :: Бастет :: Журналы

Случайный журнал · Форум · Сайт Синтона · Журналы ·

Сайт Синтона

Расписание тренингов

Главная -> Журналы -> Бастет -> 22 сентября 2007 -> Комментарии

Зарисовки

22 сентября 2007

21:33 Їжачок у тумані

И такое бывает

(Множество сказок - здесь)

Як відтіняти тишу

- Я дуже люблю осінні похмурі дні, - сказав Їжачок. - Сонечко тьмяно світить, і такий туман-туманом...
- Спокій, - сказав Ведмедик.
- Еге. Наче все зупинилося і стоїть.
- Де? - спитав Ведмедик.
- Та ні, безвідносно. Стоїть і аніруш.
- Хто?
- Ну, як ти не розумієш? Ніхто.
- Ніхто стоїть і не рухається?
- Еге. Ніхто не рухається.
- А комарі? Онде як літають! Дззззум!.. Дзззззум!.. - І Ведмедик замахав лапами, показуючи, як летить комар.

дальше в комментах

Цитата || || Печать || Комментарии:8

« Предыдущая запись

Следующая запись »

21:34 - 22.09.2007 · Бастет · Журнал · Профиль

- Комарі тільки ще дужче, - тут Їжачок зупинився, аби підшукати слово, - в і д т і н я ю т ь нерухомість, - врешті сказав він.
Ведмедик сів:
- Як то?
Вони лежали на травичці біля кручі над річкою і грілися під тьмяним осіннім сонечком. За річкою пломенів осиками темний ліс.

- Ну от дивися! - Їжачок звівся й побіг. - Бачиш?
- Що?
- Який ліс нерухомий?
- Ні, - сказав Ведмедик. - Я бачу, як ти біжиш.
- Ти не на мене дивися, на ліс! - І Їжачок знов побіг. - Ну?
- Отже, мені на тебе не дивитися?
- Не дивися.
- Гаразд, - сказав Ведмедик і відвернувся.
- Та нащо ж ти зовсім відвернувся?
- Ти ж сам сказав, щоб я на тебе не дивився.
- Ні, ти дивися, тільки на мене й на ліс одночасно, збагнув? Я побіжу, а він стоятиме. Я відтінятиму його нерухомість.
- Гаразд, - сказав Ведмедик. - Спробуймо. - І втупився в Їжачка скільки міг. - Біжи!

Їжачок побіг.
- Швидше! - сказав Ведмедик. Їжачок побіг швидше.
- Стій! - гукнув Ведмедик. – Давай почнемо спочатку.
- Чого?
- Та я ніяк не можу подивитися на тебе й на ліс одночасно: ти так кумедно бігаєш, Їжачку!
- А ти дивися на мене і на ліс, розумієш? Я - біжу, ліс - стоїть. Я відтіняю його нерухомість.
- А ти не міг би бігти більшими стрибками?
- Нащо?
- Спробуй.
- Хіба я кенгуру?
- Та ні, але ти - ніжками тупця-тупця, - і я не можу відірватися.
- То не важливо, як я біжу, розумієш? Суть у тому, що я біжу, а він - стоїть.
- Гаразд, - сказав Ведмедик. - Біжи!

Їжачок побіг знов.
- Ну?
- Такими дрібненькими крочками хіба відтіниш, сказав Ведмедик. - Тут треба плигати ось так! І він стрибнув, немов справжнісінький кенгуру.
- Стій! - гукнув Їжачок. - Слухай! Ведмедик завмер.
- Чуєш, як тихо?
- Чую.
- А якщо я крикну, то я криком відтіню тишу.
- А-а-а!.. - закричав Ведмедик.
- Тепер зрозумів?
- Аякже! треба кричати й перекидатися! А-а-а! – знов загорлав Ведмедик і перекинувся через голову.
- Ні! - закричав Їжачок. - Треба бігати й підстрибувати. Отак! - І застрибав по галявині.
- Ні! - гукнув Ведмедик. - Треба бігти, падати, падати і підстрибувати, й летіти.
- Як то? – Їжачок спинився.
- А ось так! – І Ведмедик стрибнув з кручі.
- І я! - вигукнув Їжачок і покотився з кручі навздогін Ведмедикові.
- Ля-ля-ля! - заволав Ведмедик, деручись назад.
- У-лю-лю! - по-пташиному запищав Їжачок.
- Е-ге-гей! - на все горло загорлав Ведмедик і зіскочив з кручі знов.

Так аж до вечора вони бігали, стрибали, злітали з кручі і репетували на все горло, відтіняючи нерухомість і тишу осіннього лісу.

Цитата |

22:18 - 22.09.2007 · Гермиона · Журнал · Профиль

Rain: яка цикава казочка

Цитата |

22:18 - 22.09.2007 · Бастет · Журнал · Профиль

а это - язык оригинала:

Как оттенить тишину

— Я очень люблю осенние пасмурные дни, — сказал Ёжик. — Солнышко тускло светит, и так туманно- туманно...
— Спокойно, — сказал Медвежонок.
— Ага. Будто все остановилось и стоит.
— Где? — спросил Медвежонок.
— Нет, вообще. Стоит и не двигается.
— Кто?
— Ну, как ты не понимаешь? Никто.
— Никто стоит и не двигается?
— Ага. Никто не двигается.
— А комары? Вон как летают! Пи-и!.. Пи-и!.. — И Медвежонок замахал лапами, показал, как летит комар.
— Комары только еще больше, — тут Ёжик остановился, чтобы подыскать слово, — о т т е н я ю т неподвижность, — наконец сказал он.
Медвежонок сел:
— Как это?
Они лежали на травке у обрыва над рекой и грелись на тусклом осеннем солнышке. За рекой, полыхая осинами, темнел лес.

— Ну вот смотри! — Ёжик встал и побежал. — Видишь?
— Что?
— Как неподвижен лес?
— Нет, — сказал Медвежонок. — Я вижу, как ты бежишь.
— Ты не на меня смотри, на лес! — И Ёжик побежал снова. — Ну?
— Значит, мне на тебя не смотреть?
— Не смотри.
— Хорошо, — сказал Медвежонок и отвернулся.
— Да зачем ты совсем-то отвернулся?
— Ты же сам сказал, чтобы я на тебя не смотрел.
— Нет, ты смотри, только на меня и на лес о д н о в р е м е н н о, понял? Я побегу, а он будет стоять. Я о т т е н ю его неподвижность.
— Хорошо, — сказал Медвежонок. — Давай попробуем. — И уставился на Ёжика во все глаза. — Беги! Ёжик побежал.
— Быстрее! — сказал Медвежонок. Ёжик побежал быстрее.
— Стой! — крикнул Медвежонок. — Давай начнем сначала.
— Почему?
— Да я никак не могу посмотреть на тебя и на лес одновременно: ты так смешно бежишь, Ёжик!
— А ты смотри на меня и на лес, понимаешь? Я — бегу, лес — стоит. Я о т т е н я ю его неподвижность.

— А ты не можешь бежать большими прыжками?
— Зачем?
— Попробуй.
— Что я — кенгуру?
— Да нет, но ты — ножками, ножками, и я не могу оторваться.
— Это не важно, как я бегу, понял? Важно то, что я бегу, а он — стоит.
— Хорошо, — сказал Медвежонок. — Беги!

Ёжик побежал снова.
— Ну?
— Такими маленькими шажками не оттенишь, сказал Медвежонок. — Тут надо прыгать вот так! И он прыгнул, как настоящий кенгуру.
— Стой! — крикнул Ёжик. — Слушай! Медвежонок замер.
— Слышишь, как тихо?
— Слышу.
— А если я крикну, то я криком о т т е н ю тишину.
— А-а-а!.. — закричал Медвежонок.
— Теперь понял?
— Ага! Надо кричать и кувыркаться! А-а-а! — снова завопил Медвежонок и перекувырнулся через голову.
— Нет! — крикнул Ёжик. — Надо бежать и подпрыгивать. Вот! — И заскакал по поляне.
— Нет! — крикнул Медвежонок. — Надо бежать, падать, вскакивать и лететь.
— Как это? — Ёжик остановился.
— А вот так! — И Медвежонок сиганул с обрыва.
— И я! — крикнул Ёжик и покатился с обрыва вслед за Медвежонком.
— Ля-ля-ля! — завопил Медвежонок, вскарабкиваясь обратно.
— У-лю-лю! — по-птичьему заверещал Ёжик.
— Ай-яй-яй! — во все горло закричал Медвежонок и прыгнул с обрыва снова.

Так до самого вечера они бегали, прыгали, сигали с обрыва и орали во все горло, оттеняя неподвижность и тишину осеннего леса.

С. Козлов